У місті Жовква Львівської області відбулися публічні дебати на тему: «Чи варто громадам об’єднуватися?» У чотирьох раундах запеклого словесного поєдинку сторона, яка виступала за об’єднання, здобула переконливу перемогу, збільшивши кількість своїх прихильників у залі на 16%

Публічні дебати на тему «ЗА» і «ПРОТИ» добровільного об’єднання територіальних громад», які минулої п’ятниці пройшли у місті Жовква Львівської області, варто було назвати дещо по-іншому. На цьому кілька разів наголошувала сторона «ПРОТИ». Мовляв, ми насправді зовсім не є противниками об’єднання громад і не погоджуємося зі стороною «ЗА» лише у деяких моментах. 

Зал, у якому зібралися голови та депутати місцевих рад, представники педагогічних та медичних колективів Жовківського, Яворівського, Бродівського, Пустомитівського, Золочівського та інших районів Львівщини був більш категоричним. Так, на запитання ведучої: «Чи підтримуєте ви процес об'єднання громад?» на початку дебатів 35% присутніх відповіли: «Ні». (Голосували за допомогою невеличких спеціальних пультів). Однак наприкінці дебатів картина була вже іншою: проти об’єднання громад виступили тільки 19% присутніх у залі. 

Організатором заходу виступив Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні DESPRO» за допомоги Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, а також Жовківської міської ради. Це вже другий подібний захід DESPRO: перший успішно пройшов минулого місяця у селищі Краснокутськ Харківської області. 

І раунд. Що таке децентралізація? 

Локомотивом тих, хто вважав, що з об’єднанням поспішати не варто, був Жовківський міський голова Петро Вихопень. Разом із ним сторону «ЗА, АЛЕ…» представляли заступник голови Яворівської районної ради Володимир Мацелюх та голова Асоціації місцевих рад Жовківського району, адвокат Ігор Максимів. З їхніх доволі емоційних виступів і розпочалися дебати. 

- У нашому районі майже немає свідомих людей, які були би проти об’єднання громад, – зазначив Володимир Мацелюх. – Проблема у тому, яким шляхом об’єднуватися. Чи це має відбуватися так, як хочуть жителі громад, чи згідно економічних розрахунків експертів. У країнах Європи аналогічна реформа відбувалася протягом десяти і більше років. При цьому жодна з цих країн не проводила реформу під час війни. Одним словом, я переконаний, що об’єднання треба зробити примусовим, і при цьому вже утворені неспроможні громади приєднати до спроможних. 

- Стаючи на шлях змін, я хочу бачити, куди ми йдемо, хочу бачити фінальну точку, – додав Петро Вихопень. – Натомість нам кажуть: погоджуйтеся на об’єднання – і все буде добре. У таких умовах я не хочу брати на себе відповідальність перед людьми. Потрібна дорожня карта, на якій позначено не тільки старт, але й фініш. 

- От скажіть мені, що таке децентралізація? – підтримав його Ігор Максимів. – Ще президент Ющенко обіцяв провести децентралізацію за три місяці. Давайте говорити про факти. Хто зараз по факту господар землі у Жовківському районі? Голова районної адміністрації. Чи хтось при формуванні державної політики враховує думку сільських голів? Ні! То про яку децентралізацію ми говоримо? 

- Поки хтось думає, об’єднуватися чи ні, й міркує над тим, як би можна було організувати цей процес, інші вже об’єднуються, отримуючи при цьому мільйони гривень, – відповів лідер сторони «ЗА», директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук. – А щодо дорожньої карти, то якраз реформа децентралізації влади її має. Це концепція, прийнята 1 квітня 2014 року. У ній чітко вказано, до чого ми йдемо, є і старт, і фініш. 

Не стільки до розуму, скільки до серця тих, хто зібралися у залі, звернулася голова Омельницької об’єднаної сільської територіальної громади Полтавської області Олександра Шереметьєва. Вона говорила просто, емоційно й особливо не добирала слів. 

- Минулоріч я приїжджала на Львівщину на економічний форум, і ми разом з двома іншими головами ОТГ відвідали багато тутешніх містечок та сіл, – згадала пані Олександра. – Так от, що я вам хочу сказати: «Ваша Галя – балувана!» У вас тут проекти транскордонного співробітництва, у вас тут під боком іноземні донори і все не так погано, як було до об’єднання у нас. От чому ви не хапаєтеся за реформу, як за рятівну соломинку, а ще й розмірковуєте, треба вона вам чи ні. Справді, порівняно з нами, у вас усе добре. Повірте, я знаю, про що говорю, бо 11 років була головою райдержадміністрації – з 1994-го по 2005-й роки. І у 2014 році я була у перших рядах противників децентралізації. Та коли взялася до підрахунків, то стала думати по-іншому. До об’єднання сукупний бюджет чотирьох сільрад нашої громади становив 4,2 млн на рік. А після об’єднання – 18 млн грн. А з урахуванням державних субвенцій – 34 млн грн. Що, не закрутило у носі? Тому я без вагань забрала у району всі повноваження, які тільки змогла: інспектора з праці, культуру, бібліотеки… 

ІІ раунд. Про бізнес необ’єднаних громад, з яким «усе гаразд» 

Дещо несподіваними виявилися відповіді залу на запитання «Чи сприятливе середовище у вашому населеному пункті для ведення бізнесу?» та «Чи залучаються додаткові кошти (інвестиції, гранти), які допомагають реалізовувати проекти розвитку?» Отже, 68% аудиторії назвали умови для ведення бізнесі сприятливими, а 74% підтвердили залучення додаткових коштів. Якщо все добре, значить, нічого змінювати і не треба? 

- Нам справді вдалося реалізувати кілька проектів у рамках співпраці Україна – Польща – Білорусь, – підтвердив Володимир Мацелюх. – Крім того, минулоріч на теренах нашого району було відкрито кілька підприємств, які працюють на львівський ринок. Щоправда, задля активного розвитку нам дещо бракує робочої сили, але ця проблема є характерною для усіх прикордонних районів. Отже, об’єднання наших громад має бути не заради звіту до Адміністрації президента. Перед цим ми маємо прорахувати економічні вигоди, подивитися, чи є достатнє законодавче забезпечення тощо. 

- На 13 тис. населення міста ми маємо бюджет у 18,5 млн грн, – підхопив Петро Вихопень. – Протягом останніх двох років ще стільки ж залучаємо за допомогою різноманітних грантів. От нещодавно ми отримали близько 1 млн євро на вдосконалення систем водопостачання та водозбереження міста. Але після об’єднання так ретельно займатися містом ми вже не зможемо, бо інфраструктура довколишніх сіл, з якими ми маємо об’єднатися згідно перспективного плану, є у дуже поганому стані. Так, після об’єднання ми матимемо вже не 18, а 74 млн грн. Але й кількість населення, яке потребуватиме цих коштів, зросте удвічі! Крім того, інфраструктурна субвенція нараховується за кількістю саме сільських жителів, отже, місто Жовква знову ж таки не стане багатшим після об’єднання. 

На завершення свого виступу Петро Вихопень показав карту, на якій видно, що Жовкву з усіх боків оточують земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності. На думку мера, такий стан справ унеможливлює розвиток міста. 

Пану Петру на це відповіла голова Жовківської РДА Надія Щур, яка несподівано втрутилася у дискусію після демонстрації карти. 

- Я щовівторка їжджу по громадам, і бачу, що люди готові до об’єднання – сказала вона. – І тут і там тривають обговорення цього процесу. Але Жовківська міська рада чомусь не долучається до них. Якщо голова міської ради каже, що об’єднуватися треба тільки заради того, щоб місто отримало землі довколишніх сіл, то на такому об’єднанні вже можна ставити хрест. А якщо проаналізувати карту, яку показав пан Петро, то можна побачити, що землі, про які він говорить, продані протягом якраз останніх двох років. Саме під час його головування. Чому ж це стало проблемою тільки зараз? 

- Реформу розпочато не для розподілу повноважень, а для розвитку громади, – додав Анатолій Ткачук. – Звичайно, дуже зручно отримувати акциз із кількох заправок, а школу та медицину залишити у районі. Нехай район відповідає за її проблеми! Але особливість реформи у тому, що гроші громадам віддають разом із повноваженнями. І можна пишатися тим, що практично в усіх новостворених ОТГ насамперед приводять до ладу школи. Так народжується нова, соціально відповідальна свідомість. Щодо нарахування інфраструктурної субвенції можу сказати, що міста десятиріччями витягували соки із сільських територій. Треба колись віддавати ці борги. Крім того, зараз цивілізований світ будується таким чином, що села та міста утворюють спільні мережі. Якщо ми так не зробимо і у себе, села будуть приречені на вимирання. Дуже важливо переорієнтувати свої відносини на зростання. 

Також Анатолій Ткачук наголосив, що створення ОТГ не зменшує можливості міської громади отримувати гроші, а навіть збільшує її. Адже цьогоріч у центральному бюджеті закладено 37,4 млрд грн для вирішення тих чи інших проблем сільських територій. Також об’єднані громади мають можливість брати участь у різноманітних конкурсах. Наприклад, нещодавно Баранівська ОТГ виграла 1 млн грн на створення освітнього простору у трьох своїх школах. 

- Ви нічого не спробували, а вже шукаєте проблеми, – підбила підсумок Олександра Шереметьєва. – Подивіться, на скільки ви раніше випереджали нас раніше і на скільки ця дистанція зменшилася протягом останніх двох років! Нашій громаді об’єднання дало тільки у 2016 році на 1 грн бюджету 6 грн додаткових коштів з різних джерел. Зараз ми працюємо над створенням індустріального парку. Вдумайтеся на цим! Ми – сільська громада, яка раніше не могла нічого! Ми будуємо індустріальний парк! А скільки робочих місць ми створили за ці два роки! Скількох молодих людей повернули до рідних сіл! 

ІІІ раунд. Про занепалі школи та зруйновані дороги 

На запитання «Чи будуються у вашому районі дороги?» зал відповів вже не так переконливо, як на попередні: 64% глядачів відповіли «Ні». А на запитання «Чи вважаєте ви достатнім матеріально-технічне забезпечення шкіл у вашому населеному пункті?» негативно відповіли вже 83% аудиторії. Отже, з цими напрямками у необ’єднаних громадах явно щось негаразд. 

У цьому блоці був один виступ не по темі, і саме він запам’ятався найбільше. Один сільський голова, виступаючи з місця, сказав, що треба не об’єднуватися, а просто перерозподілити податки – так, щоб звичайна сільська рада стала спроможною. Мовляв, на території нашої сільради діють 18 газових свердловин, за використання яких державний бюджет отримує 4 млн грн на рік, а місцевий – лише 40 тис. грн. Якби було навпаки, люди б, може, і підтримали б процес об’єднання громад, а так вони не хочуть цього. 

Ця репліка викликала обурення усіх трьох представників сторони «ЗА». 

- Синку, ти повторюєш мої слова три роки тому, – сказала Олександра Шереметьєва. – Але скажи мені, чи краще стало жити у твоїй громаді за останні два роки? У моїй – стало краще. А тепер сядь і порахуй, що ти отримаєш від об’єднання. От мій Омельник до об’єднання мав лише 400 тис. грн на рік, при цьому утримання сільради коштувало 368 тис. грн. А після об’єднання ми реалізували 48 проектів! Я ще кафе дитяче не відкрила, а вже на моєму столі лежать 8 заявок від молодих людей, які хочуть взяти його в оренду. І це кафе без алкоголю і тютюну! 1,8 млн грн ми вклали у ремонт доріг. Так, вони, можливо, неідеальні, але поремонтовані! Ми, присутні у залі, є місцевою елітою, на яку орієнтуються жителі наших міст та сіл. Тому коли я чую, що, мовляв, «люди проти об’єднання», я цьому не вірю. Це особисто ви проти. Дайте мені попрацювати кілька місяців на вашому місці, і «люди будуть «за»! 

- Збільшення рентних платежів сприяє не розвитку громади, а її загибелі, – додав Анатолій Ткачук. – У Колумбії та Венесуелі безліч природніх багатств, тому одного разу там прийняли рішення залишати місцевим громадам 5% від усіх інвестицій. Та за кілька років цю норму довелося скасувати: громади перестали займатися розвитком, просто дерибанячи «грошовий дощ». Тоді науковці з’ясували, що коли 15% від бюджету громади складають пасивні платежі – гроші, задля отримання яких громада нічого не зробила – вона вмирає. Щодо створення спроможних сільрад варто сказати ще й таке. Треба виходити з реалій, а не з фантазій. Наші сусіди у ЄС мають 30 тис. євро на душу населення, натомість ми маємо лише 3 тис. євро. Як не перерозподіляй, а грошей замало. Отже, треба спочатку наростити ВВП, а потім ділити його. 

Анатолій Ткачук також наголосив на державницькій функції ОТГ, якої не мають звичайні, необ’єднані громади. 

- ОТГ, утримуючи школи та лікарні, виконує державницьку функцію, відтак є цілком логічним, що вона розпоряджається значною часткою державного податку – ПДВО, – сказав він. – Тут якраз податкова система побудована логічно, і завдяки цьому 15% ВВП України вже перерозподіляється через місцеві бюджети. Натомість у країнах Європи аналогічний показник заледве сягає 10%. Отже це чималий успіх! 

- До об’єднання у нашому селі взагалі не було сільради – ми входили до складу Михайлівської сільської ради, – підтримав його староста села Червона Діброва Глибоцької селищної об’єднаної територіальної громади Чернівецької області Володимир Чеботарь. – А після об’єднання ми створили не тільки старостат: тепер у нас є амбулаторія, у якій працює не фельдшер, а лікар. Наш бюджет зріс удесятеро. Раніше ми й мріяти не могли про ремонти доріг та освітлення вулиць, а тепер наші дороги поремонтовані та освітлені. Ми також створили молочний кооператив і відкрили міні-сироварню, у якій переробляється 500 л молока на добу. Хіба замало аргументів на підтримку об’єднання? 

ІV раунд. Вавілон і поліція 

Відповідь на запитання «Чи відновлюється у вашому населеному пункті інфраструктура (школи, садки, ФАПИ, спортивні майданчики тощо)?» виявилася несподіваною: 76% аудиторії відповіли ствердно. Однак це на врятувало сторону «ЗА, АЛЕ…». Було видно, що вона програла двобій, і лише намагається при цьому зберегти обличчя. 

- Я чув думку, що у районах реформу децентралізації влади гальмують голови районних адміністрацій та рад, – несподівано зізнався Володимир Мацелюх. – Та це зовсім не так. От позавчора я був у Ходорівській об’єднаній громаді, так-от, у її апараті працюють чимало колишніх працівників РДА. Я про те, що процес об’єднання не зменшить адмінапарат: в окремих районах він може навіть збільшитися. 

- І правила гри не мають змінюватися! – підтримав пана Володимира чоловік із зали. – Ні освіта, ні медицина не відшліфовані до кінця! Ніхто не знає, яким саме має бути апарат управління ОТГ! 

- Чекати, доки все буде відшліфовано, і стартувати лише після цього – неправильно, – відповів йому Анатолій Ткачук. – Це подібно до планування подорожі: скільки не плануй, все одно у чомусь помилишся. Та якщо хочеш кудись їхати, треба, принаймні, вийти з хати. Знаєте, як казав Генрі Форд: «Якщо я хочу, я знаю, це буде». Отже, головне бажання щось робити. А решта додасться! 

Останню спробу переломити ситуацію на свою користь зробив Петро Вихопень. 

- Щоб робити реформу, треба найперше домовитися про межі об’єднаних громад та майбутніх, укрупнених районів, – сказав він. –. Подивіться, що ми наробили сьогодні! У Старосамбірському районі діють кілька відділів освіти – по одному в адміністративному центрі кожної громади. Жовківську податкову приєднали до Личаківської – у Львові. Те ж саме відбулося з Управлінням Пенсійного фонду Жовківського району. Натомість жовківську поліцію приєднали до Кам’янка-Бузької. А Жовківський міжрайонний відділ Управління Служби безпеки України – до Городоцького відділу. Що взагалі відбувається? Ми що, будуємо Вавілон? Як можна робити реформу, припустимо, медицини, якщо ми не знаємо, у якому районі завтра буде місто Жовква – у Личаківському чи у Червоноградському? 

- А хто з присутніх у залі має наступного тижні, припустимо, їхати на зустріч із керівником районної поліції? – відповів на це Анатолій Ткачук. – Та не треба людям їздити до державних органів у район! Усі довідки має видавати ЦНАП! Ба більше – документообіг має вестися в електронній формі. Прості люди навіть не повинні знати, у якому місті знаходиться кабінет керівника районної поліції! Світ змінюється, ми не можемо залишитися такими ж «старорежимними», якими були завжди. 

Завершуючи свій виступ, пан Анатолій повідомив, що влада республіки Туніс нещодавно оголосила про початок у себе реформи децентралізації влади. При цьому автори реформи будуть орієнтуватися насамперед на український досвід. 

- В усьому світі дивуються: як вам вдалося так швидко впровадити таку складну реформу! – сказав Анатолій Ткачук. – Але її ще не завершено: вибори 2020 року мають відбуватися в об’єднаних громадах, які мають покривати всю територію України. Людей, які не вірять у реформу, дедалі менше. Та Рубікон вже перейдено, і шляху назад немає.