На цьому жигайляни не зупиняються - в планах громади реконструкція мережі зовнішнього освітлення і придбання власного автобуса. Залишається тільки побажати їм здійснити задумане на благо своєї громади.

         Майже третина жителів села – люди похилого віку. Важка селянська праця давно підірвала здоров`я більшості з них, людям часто потрібна допомога лікарів. Та донедавна у своїй амбулаторії якісно не полікуєшся через застаріле обладнання, а в районну лікарню поїхати можна було лише раз на тиждень - через розбиті дороги частіше рейсовий автобус не ходить.

Сьогодні Жигайлівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини одна з кращих в районі. Завдяки громадській ініціативі вдалося не лише підняти на значно вищий рівень медичного обслуговування місцевих жителів, а й докорінно змінити стереотип людського мислення, повірити у власні сили і власну ініціативу.

Побувавши в селі, ми відвідали медичний заклад, поспілкувалися з головним лікарем амбулаторії Оленою Шелегедою (вона ж голова громадської організації “Довіра”), пацієнтами, які прийшли на прийом. Навіть не сподівалися в сільському закладі охорони здоров’я побачити стільки відвідувачів.

Перше враження від побаченого – більш, ніж приємне. Старе приміщення набуло нового змісту – воно на очах перевтілилося зі старої сільської хати в сучасний медичний заклад, починаючи з новенького ганку з навісом. Підвісні стелі, пластикові стіни, нові євровікна, в кабінетах – сучасна апаратура, яка дозволяє проводити ряд процедур місцевим жителям.

— З придбанням нового медичного обладнання, - каже Олена Тихонівна, - значно збільшився потік відвідувачів – щодня за медичними послугами звертається до 20 селян. Для амбулаторії було закуплено електрокардіограф,

апарати УВЧ, “Рифтон”, мікрохвильової терапії “Луч-4”, “Тубус-кварц”, інгалятор ультразвуковий, ваги з ростоміром, сумки для надання невідкладної допомоги, різний інструментарій.

В фізіотерапевтичному кабінеті фельдшер амбулаторії Наталія Решітько за допомогою нового обладнання лікує хвороби дихання, остеохондрози, артрити, язви, ренити, гайморити, жіночі запальні процеси. А амбулаторний фельдшер Любов Рибалко, яка пройшла курс навчання в ЦРЛ, на електрокардіографі проводить обстеження серця.

Раніше люди їхали в районну, обласні лікарні, тепер у них з’явилася можливість всі ці послуги отримати вдома. До того ж в селі працює аптека, де можна купити ліки першої необхідності чи зробити замовлення.

Пенсіонерка Віра Єгорівна Малимон – одна із пацієнток закладу - страждає на гіпертонічну хворобу, нещодавно перенесла інсульт. Жінка курс лікування проходила в сумській лікарні, а цьогоріч там тільки пройшла обстеження, а лікується в сільській амбулаторії. – Вдома, каже, - і стіни допомагають долати хворобу. До того ж не треба витрачатися на дорогу. А тут такі привітні лікарі і сестрички – і крапельницю поставлять, і кардіограму зроблять, і добрим словом підбадьорять.

Серед відвідувачів амбулаторії побачили і двох дівчаток. Третьокласниця Ліна Щиголь і її подружка Юля Білик приймали інгаляції, не оминули можливості зважитися на новеньких вагах.

Що і говорити, жигайлянам поталанило – тепер їх медичний заклад не гірший, ніж в місті. І головна заслуга в цьому – самих жителів – сьогодні вони це розуміють і готові до нової участі в проектах по покращенню інфраструктури свого села.

Вдале завершення проекту по реконструкції сільської амбулаторії та придбання сучасного обладнання – це лише початок подолання проблем завдяки ініціативи громади. Як показала практика – доволі вдалий. Сьогодні до ГО «Довіра», яка пройшла цей складний шлях, починаючи з азів створення гро-

мадського об’єднання, за досвідом звертаються сусіди з Гребениківки, де поки що немає такого досвіду роботи. Ми попросили розповісти, з чого все починалося, і які складності на шляху до мети довелося долати, одного з активістів села, колишнього директора школи, депутата сільської ради минулого скликання Валерія Коблика.

- Коли впершедо нас приїхали координатори проекту і повідомили, що у громади з’явилася реальна можливість за рахунок іноземних інвестицій та власної активності підвищити рівень життя в селі, багато хто в це не повірив. Як сказав тоді депутат сільської ради Анатолій Білаш - «безкоштовний сир буває тільки в мишоловці». Та все ж вирішили спробувати. На сходці громади вирішили, що кошти проекту потрібно вкласти в медичний заклад. Хоча були й інші пропозиції, зокрема, по ремонту доріг.

А потім створили громадську організацію, обрали її керівний склад. Немало азів довелося опанувати і під час оформлення документації, і проведення тендерів – було нелегко, адже досвіду такого не мали. Немалий тягар взяла на себе і сільська рада на чолі з Віктором Рябоконем, і наші медики, які допомагали підрядникам в ремонті закладу. Та сьогодні все вже позаду.

Перший млинець виявився вдалим. Пам’ятаю, стільки радості було, коли в селі урочисто перерізали символічну стрічку біля оновленої амбулаторії. Адже для такого віддаленого села, як наше, де до того ж існує проблема транспортного сполучення, - це подія неординарна. У людей з’явилася реальна можливість для отримання більш якісного медичного обслуговування, а головне вони на власному прикладі пересвідчилися, що багато чого залежить і від їх ініціативи і активності. Беручи участь у співфінансуванні проекту, місцеві жителі здали до громадської каси 5300 гривень. Значну фінансову допомогу надали і місцеві аграрії – ПрАТ «Райз Максимко».

До розпаду Радянського Союзу практично в кожному населеному пункті були

свої пожежні дружини. Та з реформуванням аграрного сектору і занепадом колгоспів всі пожежні бригади на селі припинили своє існування. На сьогодні в

районі тільки п’ять сільських громад мають бодай якусь місцеву пожежну охорону. В Жигайлівці чергування пожежної бригади відновили чотири роки тому.

- Рішення це далося нелегко, та відступати було неможливо, бо приймала його

вся громада, - каже жигайлівський сільський голова Віктор Рябоконь. – Із розвалом колишнього гіганта сільгоспвиробництва ксп ім. Леніна, як і більшість сільських громад постали перед вибором – спостерігати, як розтягнуть по гайці автомобіль пожежки, як це сталося з іншою сільгосптехнікою, чи взяти пожежну безпеку в селі під свій контроль. Місцеві жителі добре розуміли, що в разі вогняної стихії їм доведеться покладатися тільки на себе. Відстань до райцентру немала. А за нормативами на прибуття пожежного підрозділу відведено не більше шести хвилин. За такий час по нашій дорозі 30 кілометрів з району не проїдеш, а пожежа стане неконтрольованою. Тож на сходках громади місцеві жителі вирішили, що пожежна служба в селі повинна бути своя. Люди навіть ладні були у складчину утримувати її. Головне, щоб людське майно, а тим більше життя було в безпеці. Як вирішили – так і зробили.

У 2007 році сільська рада взяла на свій баланс приміщення депо та старенький автомобіль ГАЗ-53, власними силами провели ремонтні роботи. Створили пожежну охорону, в яку увійшло два бійці Геннадій Гелих та Василь Скороход, та два водії Володимир Лозовий і начальник служби Микола Панченко, які цілодобово несуть чергування. Місцевим вогнеборцям довелося

докласти рук, щоб старий автомобіль, який давно відслужив свій амортизаційний вік, зміг справно нести службу в боротьбі з вогняною стихією.

Мабуть, вже немає жодної його рідної запчастини, все довелося замінити на нові. Спасибі сільгосптовариству «Райз-Максимко», зокрема його керівнику Сергію Дризі, виручають.

- Без пожежки в селі ніяк, - каже Микола Панченко. – Ось взимку, приміром, загорівся в людей сінник. Якби чекали МЧС-ників з Тростянця, вогонь перекинувся б і на будинок, а так вчасно локалізували загорання. А весною довелося гасити вогонь в яру між Жигайлівкою і Боромлею. Хтось запалив там сухостій, а вогонь пішов в лісопосадку – почали горіти молоді сосни. Пожежний автомобіль сусідів боромлян саме стояв на ремонті, тож пожежу гасили ми. За чотири роки роботи нам довелося локалізувати до десятка пожеж в селі, сім разів виїздили на допомогу до боромлян.

Сьогодні весь фінансовий тягар по забезпеченню боєздатності пожежного угрупування взяла на себе сільська рада. З місцевої казни щорічно на його утримання витрачається до 70 тисяч гривень. Це кошти, які могли б піти на розвиток інфраструктури села, його благоустрій. Та вони сьогодні спрямовані на забезпечення пожежної безпеки жителів громади – і це, вважає сільський голова, - правильний вибір.